Моісєєва Юлія Андріївна, Головний спеціаліст відділу стратегічного розвитку та моніторингу якості медичної допомоги Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровскьої обласної державної адміністрації, голова Дніпропетровської обласної асоціації сестер медичних “Професійний ангел”
Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен у працівників психіатричної сфери і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил».
Дослідження в різних країнах світу доводять, що синдром емоційного вигорання починає формуватися вже у студентів-медиків старших курсів. Робота в медичній сфері ставить перед людиною багато різних, а часто і незвичних вимог.
Згідно з визначенням ВООЗ «синдром вигорання — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань. Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку».
Якщо медичний працівник протягом довгого часу займається професійною діяльністю, не відчуваючи свого особистого зв’язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності, не може їй дійсно віддатися, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, але й одержує. Як наслідок, розлад набуває характер депресії. Емоційне вигорання — це вид депресії, що виникає без травматизації й органічних порушень, а тільки лише через поступову втрату життєвих цінностей.
У процесі емоційного вигорання медичних працівників є дві дуже важливі індивідуально-психологічні особливості особистості — це емоційна спрямованість особистості та наявність сенсу в своїй професійній діяльності й особистому житті. Відповідно до моделі М. Буріш, розвиток синдрому емоційного вигорання проходить кілька стадій або фаз.
Попереджувальна фаза, що характеризується надмірною активністю, відмовою від потреб, не пов’язаних з роботою, витісненням зі свідомості переживань невдач і розчарувань, обмеженням соціальних контактів. Все це відбувається на тлі виснаження. Даються взнаки постійне почуття втоми, безсоння.
Наступна фаза – зниження рівня власної участі у стосунках із співробітниками та пацієнтами, згасання інтересу до професійної діяльності. Цей період характеризується втратою позитивного сприйняття колег, переходом від допомоги до нагляду і контролю, приписуванням вини за власні невдачі іншим людям. Спостерігається й домінування стереотипів у ставленні до співробітників та пацієнтів – втрата гуманності. У поведінці переважає байдужість, цинічні оцінки оточуючих. На роботі лікар не бажає виконувати свої обов’язки, намагається штучно продовжити перерви у роботі, запізнюється, завчасно йде з роботи. Крім того, акцентує увагу на матеріальному аспекті при одночасній незадоволеності роботою.
Третя стадія підключає емоційні реакції, з’являються постійні депресія і агресія. Медика переслідують безпідставні страхи, постійне почуття провини, що веде до зниження самооцінки, апатії. Ситуація загострюється звинуваченнями інших, ігноруванням своєї участі в невдачах, підозрілістю і конфліктами з оточенням. Відтак починається фаза деструктивної поведінки в усіх сферах. У фахівця знижується концентрація уваги, він позбавляється здатності виконати складні завдання, проявити власну ініціативу. Для людини нормою стає постійна байдужість, уникнення неформальних контактів, відстороненість від життя інших людей або надмірна прихильність до конкретної особи. Лікар, медична сестра уникає тем розмови, пов’язаних із роботою, починає тяжіти до самотності, відмовляється від хобі, нудьгує.
У слід за цим спостерігаються психосоматичні реакції і зниження імунітету. Це викликане тим, що людина не здатна до релаксації у вільний час. У результаті отримуємо безсоння, сексуальні розлади, підвищення тиску, тахікардію, болі в хребті, головні болі, розлади травлення, залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.
Всі ці фази призводять до розчарування і негативної життєвої установки, загострення відчуттів безпорадності та безглуздості життя, повного розпачу.
Синдром вигорання можна доволі ефективно корегувати. Звісно найкраще, коли у цьому допоможе фахівець. Не зайвою є допомога колективу, адже відверта розмова з колегами іноді заміняє групові заняття, популярні за кордоном.
Якщо ж говорити про можливості самодопомоги, фахівці радять спробувати піднятися над ситуацією, змінити кут зору на себе і значення власної роботи, подивитися на оточуючий світ з глобальнішої точки зору – не тільки зрозуміти свої цілі і уявити образ майбутнього, а відповісти собі на питання: в чому сенс того, чим займається людина і навіщо вона це робить.
Також сприятиме одужанню здобуття нових знань, зацікавлень. Переключитись і відпочити допоможе заняття спортом або хобі. Інший спосіб – зміна діяльності, перехід у суміжну область, коли набуті знання, вміння, навички знаходять нове застосування, або ж не припиняти виконання обов’язків, а зробити їх інструментом для досягнення серйозніших цілей.
Хоча універсального рецепту зцілення від професійного вигорання не існує, ця проблема може бути вирішена, якщо нею цілеспрямовано займатися. Кожній людині час від часу необхідно зупинитися, озирнутися навколо, побути наодинці з самим собою, подумати, звідки, куди і з ким пліч-о-пліч він іде, з якою швидкістю, а головне – навіщо, та з якою метою!
Проблема емоційного вигорання актуальна для медичних працівників у всьому світі. Медики, як і наприклад, вчителі, викладачі, соціальні працівники, належать до професій типу «людина – людина», котрі є особливо вразливими до вигорання. Від 25% до 75%, в залежності від спеціальності.
Постійне спілкування з хворими та їхніми родичами, перебування в колі складних людських проблем, негативних емоцій страху, болю, а також відчуття відповідальності за життя та одужання пацієнтів, вимоги високої компетентності й постійного професійного самовдосконалення – це далеко не повний перелік причин, через які працівники сфери охорони здоров’я настільки вразливі до емоційного вигорання. А в Україні, будьмо відвертими, ці чинники доповнює низька заробітна плата медичних працівників. Дає надію те, що МОЗ цілком усвідомлює, цю проблемну ситуацію, говорить про неї вголос і робить кроки для її вирішення.
Вигорання лікарів, медичних сестер призводить до порушення стосунків медичних працівників, алкоголізму та збільшенню самогубств лікарів (мал. 1).
Наслідки вигорання
Вигорання лікаря, медичної сестри позначається на якості надання допомоги, безпеці та задоволеності пацієнта.
Недавнє дослідження клініки Мейо оцінило втрату продуктивності внаслідок вигорання, як еквівалент ліквідації семи випускних класів у медичних школах.
Отже, вигорання може сприяти, як нестачі лікарів, так і медичних сестер.
Вигорання також пов’язане з підвищенням плинності медичних працівників.
Саме тому будь-яка організація Охорони Здоров’я, яка виявляє системну проблемну, що загрожує якості надання медичної допомоги, знижує задоволеність пацієнтів, має швидко мобілізувати всі організаційні ресурси для розв’язання проблеми. Вигорання є саме такою системною проблемою.
Науковці виявили, що противагою для появи професійного вигорання серед медичних працівників є формування залученості персоналу. Поняття залученості охоплює три складники: сила, лояльність, прихильність до роботи.
Хибним твердженням багатьох організацій є думка, що зменшення професійного вигорання та підвищення залученості персоналу — це справа рук самого персоналу. Але це односторонній підхід у вирішенні складної проблеми, яка потребує комплексного бачення.
Що ми нерідко спостерігаємо на рівні медичних організацій — це виснаження та зневіру лікарів та молодшого медичного персоналу. Будь-які спроби з боку керівництва та вищої ланки щодо організації семінарів з управління стресом, тренінги з профілактики професійного вигорання, сприймаються працівниками з недовірою та являють собою достатньо вузьке рішення проблем низької залученості, виснаження персоналу та демотивації. Саме тому постає питання щодо формування системних стратегій у розв’язанні вищенаведених проблем.
Варто звернути увагу на два поширені міфи, які можуть стати перешкодами для медичних організацій, що впроваджують ефективні заходи.
Перший — це переконання, що кроки, необхідні для покращення добробуту, будуть суперечити іншим організаційним завданням.
Другий — припущення, що всі ефективні втручання, спрямовані на зменшення вигорання, будуть непосильними щодо витрат. Реальність полягає в тому, що невеликі інвестиції можуть мати великий вплив для досягнення інституційних цілей, а багато ефективних втручань є незначними за витратами.
Широкі докази свідчать про те, що організація та практичне середовище відіграють вирішальну роль у тому, чи залишаються лікарі, медичні сестри залученими, чи вигоряють (мал. 2).
Виділяють сім чинників, які можуть призвести до вигорання, або сформувати залученість персоналу, серед них: робоче навантаження, ефективність, гнучкість/контроль за роботою, баланс між робочим та особистим життям, узгодження індивідуальних та організаційних цінностей, соціальна підтримка/спільнота на роботі та ступінь значущості роботи (мал. 3).
На кожен із цих вимірів впливає індивідуальні, робочі підрозділи, організаційні та національні чинники. Зважаючи на цей факт, зменшення вигорання та сприяння залученню є спільною відповідальністю медичних працівників та медичних організацій. Той факт, що понад 50 % персоналу вигорає, підтверджує необхідність стратегії на рівні системи охорони здоров’я.
Висновки та рекомендації
Професійне вигорання медичних працівників стало основною проблемою для багатьох країн, що створює суттєві виклики та призводить до втрат у медицині ХХІ століття. Якщо їх не розв’язувати, епідемія вигорання може продовжувати поширюватись на шкоду як пацієнтам, так і медичним працівникам (табл.).
Експерти клініки Мейо визначили хороші стратегії для розв’язання цієї проблеми, і настав час і українським медичним закладам починати реалізовувати необхідні дії у цьому напрямі.
Управлінській ланці слід проявляти ініціативу щодо розуміння проблем із досягнення добробуту медичного персоналу, пропонуючи обґрунтованіші доказові рішення та своєчасно перевіряючи їхню ефективність.
Література
- Swensen S., Kabcenell A., Shanafelt T. Physician-organization collaboration reduces physician burnout and promotes engagement: the Mayo Clinic experience. J Healthc Manag. 2016. Vol. 61, № 2. Р. 105-27. PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/27111930/
- Shanafelt T.D., Boone S., Tan L. et al. Burnout and satisfaction with work-life balance among US physicians relative to the general US population. Arch Intern Med. 2012. Vol. 172, № 18. Р. 1377-85. DOI: https://doi.org/10.1001/archinternmed.2012.3199 PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22911330/
- Shanafelt T.D., Hasan O., Dyrbye L.N. et al. Changes in burnout and satisfaction with work-life balance in physicians and the general US working population between 2011 and 2014. Mayo Clin Proc. 2015. Vol. 90, № 12. Р. 1600-13. DOI: https://doi.org/10.1016/j.mayocp.2015.08.023 PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/26653297/
- Friedberg M.W., Chen P.G., Van Busum K.R. et al. Factors affecting physician professional satisfaction and their implications for patient care, health systems, and health policy. Rand Health Q. 2014. Vol. 3, № 4. Р. 1. PMID: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/28083306
- Maslach C., Jackson S., Leiter M. Maslach Burnout Inventory Manual. Palo Alto: Consulting Psychologists Press, 1996.
- Williams E.S., Konrad T.R., Linzer M. et al. Physician, practice, and patient characteristics related to primary care physician physical and mental health: Results from the Physician Worklife Study. Health Serv Res. 2002. Vol. 37, № 1. Р. 119-41. DOI: https://dx.doi.org/10.1111 %2F1475-6773.00007
- Williams E.S., Manwell L.B., Konrad T.R., Linzer M. The relationship of organizational culture, stress, satisfaction, and burnout with physician-reported error and suboptimal patient care: Results from the MEMO study. Health Care Manag Rev. 2007. Vol. 32, № 3. Р. 203-12. DOI: https://doi.org/10.1097/01.hmr.0000281626.28363.59 PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17666991/
- Aiken L.H., Clarke S.P., Sloane D.M., Sochalski J., Silber J.H. Hospital nurse staffing and patient mortality, nurse burnout, and job dissatisfaction. JAMA. 2002. Vol. 288, № 16. Р. 1987-93. DOI: https://doi.org/10.1001/jama.288.16.1987 PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/12387650/
- McHugh M.D., Kutney-Lee A., Cimiotti J.P., Sloane D.M., Aiken L.H. Nurses’ widespread job dissatisfaction, burnout, and frustration with health benefits signal problems for patient care. Health Aff. 2011. Vol. 30, № 2. Р. 202-10. DOI: https://doi.org/10.1377/hlthaff.2010.0100 PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21289340/
- Shanafelt T.D., Balch C.M., Bechamps G.J. et al. Burnout and career satisfaction among American surgeons. Ann Surg. 2009. Vol. 250, № 3. Р. 463-71. DOI: https://doi.org/10.1097/sla.0b013e3181ac4dfd PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19730177/
- Leiter M.P., Maslach C. Nurse turnover: The mediating role of burnout. J Nurs Manag. 2009. Vol. 17, № 33. Р. 331-9. DOI: https://doi.org/10.1111/j.1365-2834.2009.01004.x PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19426369/
Повний список літератури, який уміщує 91 джерело, знаходиться в редакції.
Психосоматична медицина та загальна практика. 2020. Т. 5, № 2. DOI: 10.26766/pmgp.v5i2.238.